Спільне фінансування з Програмою ЄС «Права, рівність та громадянство» (2014 - 2020) 1 Зростання без насильства та наруги (ЗБНН) – робота задля підвищення стійкості та зміцнення дітей, які жили в умовах домашнього насильства Патрісія Белл, Раві К. Тіара, Крістін Харрісон Додавання та правки відповідно до українського контексту Д - р Марина Шевцова та Брігітте Фоллер Вступ Поширеність домашнього насильства 1 та вплив на дітей Поштовхом для проєкту ЗБНН (англ – GUFOVA – Growing Up Free of Violenc e and Abuse), який фінансувався Європейським Союзом у рамках програми «Права, рівність та громадянство» з лютого 2019 року по січень 2021 року 2 , стала проблема домашнього насильства, від якого страждає значна кількість жінок, а з ними часто живуть діти. За даними німецької статистики, майже 25% жінок стикаються з домашнім насильством, і половина з них має дітей поряд 3 А згідно з результатами британських досліджень, 29,5% всіх дітей зазнають домашнього насильства до 18 років 4 . В Австрії та Данії від домашнього насильства страждає третина жінок, а в Боснії і Герцеговині ця цифра навіть вища й становить 38% 5 . Те, що насильство в сім’ї матиме наслідки для значної кількості дітей, стає зрозумілим із досліджень, які встановили, що багато жінок повідомляють про початок або ескалацію домашнього насильства після народження першої дитини 6 . Таким чином, у д омогосподарствах, у яких є проблеми з домашнім насильством, також дуже багато дітей дошкільного віку 7 , тож жінки з дітьми на утриманні в три рази частіше стають жертвами домашнього насильства, ніж жінки без дітей 8 Витрати, пов’язані із впливом на дітей випадків домашнього насильства, оцінюються в 0,5% ВВП (див. «Метод обчислення витрат д - ра Карін Шенпфлуг» на веб - сайті проєкту ЗБНН www.gufova.eu ). Діти мають довгострокові негативні наслідки через життя в родинах, у яких є проблеми з домашнім насильством 9 . Вплив залежить від конкретних ситуацій/контекстів, частоти та тяжкості насильства, а також стійкості та здатності відновл юватися, які можуть полегшити довгострокові наслідки. Втім, відомо, що діти, які живуть в умовах домашнього насильства, мають більший ризик стати жертвами фізичної, емоційної та сексуальної наруги 10 . Насильство та наруга не за вжди закінчуються з розлученням батьків 11 і можуть призвести до переслідування, насильства та наруги по відношенню до жінок при передачі дітей для спілкування з батьком чи насильства по відношенню до дітей під час такого спіл кування 12 Численні дослідження наголошують на постійному впливі колишніх жорстоких партнерів на життя дітей та їхніх матерів протягом багатьох років після розлучення, включно з постійним примусовим контролем над дітьми з бок у батьків, які не є опікунами 13 Тому, хоча розлучення батьків могло покласти край насильницьким нападам у родині, діти змушені багато років жити із «агресивною маскулінністю та обмеженою жіночністю» 14 як постійною ознакою їхнього життя, де «відсутня присутність» кривдника продовжує відкидати тінь 15 . Наслідки контакту після розлучення можуть бути тяжкими, а для деяких дітей навіть смертельними 16 Спільне фінансування з Програмою ЄС «Права, рівність та громадянство» (2014 - 2020) 2 Діти зазнають насильства та наруги до та після розлучення. До того ж існує зв’язок між насильством з боку інтимного партнера в домогосподарстві та сексуальним насильством щодо дітей 17 . Поширеність явища важко оцінити, однак, метааналіз англомовних ресурсів виявив мінімальні показники на рівні 15 - 20% для дівчат і 7 - 8% для хлопців 18 . Ці дані збігаються з результатами, отриманими в Німеччині 19 Спільне фінансування з Програмою ЄС «Права, рівність та громадянство» (2014 - 2020) 3 Всупереч поширеній думці, як і у випадках із дорослими жінками, сексуальне насильство над дітьми найчастіше відбувається в домашньо му оточенні 20 . Багато труднощів, що з ними стикаються діти, також подібні до труднощів, які переживають дорослі жертви насильства з боку інтимного партнера. Дослідження показують, що більшість дітей не розповідають про свій д освід, поки не стануть дорослими 21 Домашнє насильство в Україні до 24 лютого 2022 року Дослідження, проведене під керівництвом ОБСЄ в березні 2019 року щодо насильства над жінками, підтвердило, що домашнє насильство/насильство з боку інтимного партнера доволі поширене в Україні. 1 Згідно з дослідженням насильства над жінками в Україні, • 67% жінок стверджують, що у віці 15 років і старшому вони зазнали психологічного, фізичного або сексуального насильства з боку партнера або іншої особи. Найчастіше кривдниками виступають колишні партнери. • Переважна більшість жінок, постраждалих від насильства з боку нинішнього або колишнього партнера чи іншої особи, не повідомляла в поліцію про пережитий найсерйо зніший інцидент фізичного й/або сексуального насильства. • 64% жінок вважають насильство над жінками поширеним явищем, але 41% опитаних жінок переконані, що якщо чоловік чинить насильство над дружиною, то ситуацію потрібно вирішувати в сім'ї. Крім того, майж е кожна п'ята жінка вважає допустимим статевий акт без згоди між подружжям або партнерами, які живуть разом. Згідно зі звітом ООН про варіанти політики щодо ґендерно зумовленого насильства (ҐЗН), у 2018 році національна політика зафіксувала 115 000 звернен ь про домашнє насильство. Їхня кількість зросла майже на чверть у 2019 році та на 50% у 2020 році. Майже 80% із них поступили від жінок, переважна більшість із яких стали жертвами/пережили повторне насильство з боку колишніх або інтимних партнерів. Конфлік т на сході України збільшив кількість зареєстрованих випадків насильства. Жінки та дівчата наражалися на більший ризик СҐЗН при перетині контрольно - пропускних пунктів, а також через присутність більшого числа військових у житлових кварталах. Конфлікт злама в системи сімейної підтримки та підірвав здатність чоловіків виконувати свої традиційні ґендерні ролі, що погіршило механізми психологічної адаптації. Також звіт повідомляє, що попри поступову трансформацію ґендерних норм серед молодих чоловіків українські чоловіки в цілому демонструють відносно високий рівень толератності до емоційного, економічного та фізичного насильства. Безробіття, обмежений доступ до засобів існування, зловживання алкоголем і наркотиками, азартні ігри, а також карантинні заходи, пов’я зані з COVID - 19, ще більше підвищують частотність випадків насильства. Лише про 15% із них заявляють в поліцію. Культура замовчування, відчуття безкарності, відсутність конфіденційності, сприйняття насильства з боку інтимного партнера як приватної справи, упевненість у тому, що вдасться самостійно впоратися, середній або вищий соціальний статус чоловіків, страх повторної агресії з боку кривдника, стигматизації та громадського осуду зупиняє постраждалих від звернення по допомогу. 1 Дослідження під керівництвом Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) «Добробут і безпека жінок», березень 2019 р. (https://www.osce.org/files/f/documents/9/2/413237_0.pdf) Спільне фінансування з Програмою ЄС «Права, рівність та громадянство» (2014 - 2020) 4 Військовий конфлікт у країні зазвичай призводить до зростання рівня ҐЗН, і Україна не стала винятком. Звіт ООН про ҐЗН за 2021 рік показує, що понад 30% жінок, чий партнер брав участь у збройному конфлікті на сході України, зазнали фізичного чи сексуального насильства вдома. 2 Дослід ження ОБСЄ свідчить, що «чотири з п’яти жінок, чиї партнери брали участь у збройному конфлікті, кажуть, що зазнали психологічного насильства, проти 58% тих, чиї партнери не брали участі у збройному конфлікті» 3 Попри той факт, що у випадках домашнього нас ильства/насильства з боку інтимного партнера кривдниками переважно виступають чоловіки, домашнє насильство – суперечлива проблема, яка може вплинути на різних членів домогосподарства, включно з чоловіками. Наприклад, згідно з дослідженням Фонду ООН у галуз і народонаселення, проведеним у зонах конфлікту у 2018 році, 139 заміжніх жінок або жінок, які перебувають у партнерстві (6,2% від усіх респондентів цієї групи), повідомили, що били свого чоловіка чи партнера, хоча він не завдав їм жодної шкоди. Третина з них підтвердили, що мали такий досвід під час військового конфлікту в Донецькій та Луганській областях. 4 Домашнє насильство під час повномасштабного вторгнення 2022 року З початку повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року темі домашнього насильства не приділяється багато уваги, оскільки вона не є пріоритетною ані для міжнародних, ані для національних організацій. Основна увага зосереджена на ҐЗН/СҐЗН загалом, а також на воєнних злочинах, скоєних російськими військовими. Таким чином, достовірних дани х про домашнє насильство в країні немає. Проте, як зазначалося вище, є дані, зібрані за роки військового конфлікту на Донбасі, які можуть дати загальне уявлення про те, якою може бути ситуація в Україні у 2022 році. У доповіді УВКПЛ про ситуацію з правами людини в Україні в 2015 - 2016 роках наголошується, що «зріс ризик домашнього насильства, оскільки військовослужбовці повертаються із зони конфлікту, не отримавши належної соціальної та психологічної допомоги». 5 У дослідженні «Війна без правил» 2017 року підкреслюється, що сім’ї учасників антитерористичної операції (АTO) належать до категорії підвищеного ризику виникнення ситуацій ґендерно зумовленого насильства і що «насильство в сім’ях ветеранів найперше виника є в родинах, де воно було присутнє і до війни, щоправда, проявляється частіше й з більшою інтенсивністю». 6 Національна гаряча лінія з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації «Ла Страда Україна» у 2018 році повідомила про 25 107 дзвінків із Донецької та Луганської областей, 97,8% із них стосувалися домашнього насильства. Відсоток 2 Аналітичні довідки ООН. Ґендерно зумовлене насильство. Листопад 2021р. https://ukraine.un.org/sites/default/files/2021 - 11/UN%20Policy%20Paper%20on%20GBV_FINAL%20ENG.pdf 3 Дослідження під керівництвом Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) «Добробут і безпека жінок», березень 2019 р. (https://www.osce. org/files/f/documents/9/2/413237_0.pdf) 4 Фонд ООН у галузі народонаселення (2018). Ґендерно - обумовлене насильство в регіонах, які постраждали від конфлікту. Режим доступу: https://ukraine.unfpa.org/en/publications/gender - based - violence - conflict - affected - r egions 5 УВКПЛ, Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 листопада 2015 року – 15 лютого 2016 року. Режим доступу: https://www.ohchr.org/sites/default/files/Documents/Countries/UA/Ukraine_13th_HRMMU_Report_3March20 16.pdf 6 УВКПЛ, Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні , 15 листопада 2015 року, с. 16, режим доступу: www.ohchr.org/Documents/Countries/UA/9thOHC HRreportUkraine.pdf Спільне фінансування з Програмою ЄС «Права, рівність та громадянство» (2014 - 2020) 5 дзвінків, пов’язаних з АТО, залишився незмінним (приблизно 1%), однак майже половина із них торкалася проблеми домашнього насильства – подвій не зростання порівняно з 2016 роком. 7 У 2019 році на підставі дослідження організація Save the Children в Україні відзначила, що з початку конфлікту зросла частотність домашнього насильства в родинах, які проживають уздовж лінії зіткнення (переважно психо логічного та фізичного). Наголошується також, що насильство «набуло більш жорстоких форм через легкий доступ до зброї» 8 . Кривдниками в більшості випадків були чоловіки. Сім місцевих ГО – у Бахмуті, Слов’янську, Краматорську та Святогірську – і п’ять грома дських жіночих ініціатив у менших містах і селах уздовж лінії зіткнення повідомили Amnesty International, що тривалий конфлікт вплинув на кількість випадків домашнього насильства. Серед чинників, які провокували насильство, згадувалися економічні труднощі, внутрішнє переміщення, психологічний стрес і вживання алкоголю 9 Уже в 2015 році УВКПЛ наголошувало, що «зріс ризик домашнього насильства, оскільки військовослужбовці повертаються із зони конфлікту, не отримавши належної соціальної та психологічної допом оги» 10 У дослідженні ООН Жінки «Невидимий батальйон 2.0: повернення ветеранок до мирного життя» від 2019 року говориться, що «ветеранам дуже складно скористатися послугами реінтеграції через труднощі в отриманні статусу учасника бойових дій, надмірну бюро кратію, корупцію та відсутність координації між департаментами й установами, які займаються наданням послуг з реінтеграції» 11 У 2020 році Комітет з економічних, соціальних і культурних прав підкреслив у своїх заключних зауваженнях до сьомої періодичної д оповіді України, що хоча надання реабілітаційних послуг та психологічної допомоги ветеранам війни та іншим групам населення, які постраждали від конфлікту, було забезпечено, «ці особи все ще мають обмежений доступ до психіатричної допомоги та психологічної підтримки, у тому числі через брак медичного персоналу та обладнання» 12 Авторитет військових під час конфлікту може бути причиною того, що про домашнє насильство не завжди повідомляють і його недостатньо розслідують. Що стосується адміністративних справ, то ситуація загострюється через обмежену юрисдикцію поліції щодо військових 13 Вплив домашнього насильства на дітей Питання впливу домашнього насильства та насильства з боку інтимного партнера на дітей в Україні недостатньо вивчен е. Є результати досліджень, які фокусувалися на насильстві над 7 Звіт Amnesty International (2020 р.). Україна: Не приватна справа: домашнє та сексуальне насильство щодо жінок на сході України. Режим доступу: https://www.amnesty.org/en/documents/eur50/3255/2020/en/ 8 Save the Children, Почуйте нас: Ґендерні відмінності сприйняття дівчатами та хлопцями конфлікту на сході України, 2019 р, с. 30, режим доступу: https://resourcecentre.savethechildren.net/node/18080/pdf/listen_to_us_ukraine_full_report_eng.pdf 9 Звіт Amnesty International (2020 р.). 10 УВ КПЛ, Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні , 15 лютого 2015 р. 11 ООН Жінки та Інститут ґендерних програм, Невидимий батальйон 2.0: Повернення ветеранок до мирного життя, 2019 р., с. 8, режим доступу: www.womenua.today/UWC - library/unwomen/43 - Invisible_Battalion_2.0_ENG.pdf ; 12 Комітет ООН з економічних, соціальних і культурних прав, Заключні зауваження до сьомої періодичної доповіді України, ООН. Док. E/C.12/UKR/7, параграф 40. 13 Звіт Amnesty International (2020 р.). Спільне фінансування з Програмою ЄС «Права, рівність та громадянство» (2014 - 2020) 6 дітьми 14 , 15 . Проте статистичних даних щодо дітей, які стали свідками домашнього насильства, практично немає, оскільки в Україні вкрай важко проводити дослідження на таку делікатну тему з неповн олітніми. Крім того, діти найменше звертаються за допомогою до офіційних установ. Лише за кількістю звернень до поліції з приводу випадків домашнього насильства можна підрахувати, що понад 3 мільйони дітей в Україні щорічно свідчать про насильство в родині 16 . Справжня цифра, ймовірно, буде більшою. Згідно з даними, наведеними у висновках дослідження Save the Children, проведеного у 2019 році на сході України, частота та серйозність випадків домашнього насильства щодо жінок зросла через те, що сім'ям важко в иживати в зоні конфлікту. Водночас зростає толерантність до насильства, а ефективність реагування системи кримінального правосуддя знижується. За таких обставин діти спостерігають насильство між батьками, а інколи стають безпосередніми жертвами. Також зазн ачається, що з початку конфлікту організації, які надають гуманітарну та іншу допомогу, спостерігають окрім різних форм ґендерно зумовленого насильства, як - от домашнього насильства, сексуального домагання, експлуатації та ризику сексуального насильства, зр остання кількості випадків невиконання батьківських обов'язків 17 Батьки та інші опікуни відіграють ключову роль у підтриманні психічного здоров’я та добробуту дітей, але напруга, з якою вони стикаються внаслідок конфлікту, здається, зменшує їхню здатність прислухатися до дітей та підтримувати їх. Батьки іноді змушені приховувати власні почуття через страх перевантажити дітей. Зокрема, чоловікам важко відкрито демонструвати емоції через ґендерні норми 18 Хоча посібник не ставить за мету висвітлити проблему насильства щодо дітей, дані по Україні свідчать, 19 що ця тема також є недостатньо вивченою. Певні форми насильства щодо дітей вважаються соціальною нормою. Згідно зі звітом ЮНІСЕФ за 2018 рік, 67% опитаних дорослих вважали, що фізичне покарання мо жна застосовувати до дитини з виховною метою; 46% опитаних чоловіків і 32% жінок впевнені, що провина лежить на жертві насильства. Найбільше занепокоєння викликає те, що кожен другий вважає, що шмагання дітей не є актом насильства 20 Підтримання жінок і д ітей У 1970 - х роках жінкам і їхнім дітям вперше надали життєво необхідну допомогу через притулки. Перший притулок для жінок був відкрито у Чизіку, Лондон, у 1971 році. Там жінкам і дітям, які втікали від насильства у власних домівках, пропонували тимчасов е розміщення. 14 ЮНІСЕФ (2017 р.). Діти на лінії конфлікту на сході України. Режим доступу: https://www.unicef.org/ukraine/media/451/file/report_1.pdf 15 Індекс соціальної згуртованості та примирення (SCOR E) для cхідної України (2019 р.). Доказовий аналіз психосоціальної адаптивності підлітків у зоні конфлікту. Режим доступу: https://www.scoreforpeace.org/files/publication/pub_file//School%20Connectedness - web.pdf 16 Громадське (2018 р.). Мільйони дітей в Укр аїні щороку стають свідками домашнього насильства – правозахисниця. Режим доступу: https://hromadske.ua/posts/protidiya - domashnomu - nasilstvu 17 Save the Children (2020 р.). Почуйте нас: Ґендерні відмінності сприйняття дівчатами та хлопцями конфлікту на сход і України. Режим доступу: https://resourcecentre.savethechildren.net/document/listen - us - girls - and - boys - gendered - experiences - conflict - eastern - ukraine 18 Save the Children (2020 р.). 19 Глобальне поширення насильства щодо дітей у минулому році: систематичний огляд і мінімальні оцінки. С. Хілліс та ін. 2016 р. 20 ЮНІСЕФ. 2018 р. Захист дітей (Тематичний звіт) січень – грудень 2018 р. Режим доступу: https://open.unicef.org/sites/transparency /files/2020 - 06/Ukraine - TP5 - 2018.pdf Спільне фінансування з Програмою ЄС «Права, рівність та громадянство» (2014 - 2020) 7 Ініціатива швидко поширилася Європою. До 1976 року у Великій Британії вже діяло понад 100 притулків для жінок, три були відкриті в Німеччині (у Берліні, Кельні та Франкфурті). Перший притулок для жінок у Відні було відкрито в 1978 році, а в Д анії – у 1979 році. Оскільки відкриття жіночих притулків було продуктом другої хвилі фемінізму, їх організовували за неієрархічними лініями самодопомоги та підтримання сестринства. Рекомендація спеціального парламентського комітету Великої Британії з питан ь насильства у шлюбі 22 від 1975 року про забезпечення одного сімейного місця на кожні 10 тисяч населення була урядом відхилена на підставі того, що цей рух – нове явище, пов'язане з відкладеним попитом, який не міг бути стійк им 23 . Нинішня мережа з 1914 притулків по всій Європі 24 свідчить про стабільність попиту, а мінімальна рекомендація щодо одного сімейного місця на кожні 10 тисяч населення, закріплена в Стамбульс ькій конвенції 25 , залишається виправданою. Метою, як тоді, так і зараз, є викорінення насильства чоловіків щодо жінок, але ніхто не міг передбачити, що через 50 років притулки все ще будуть намагатися задовольнили попит на жи тло та підтримку для жінок і дітей, які тікають від насильства у своїх домівках. Австрія, Боснія і Герцеговина та Данія ратифікували Стамбульську конвенцію, яка зобов’язує країни дотримуватися умов договору, у 2014 році, а Німеччина – у 2018 році. На момен т написання посібника, на початку 2021 року, Велика Британія підписала, але не ратифікувала договір, а Туреччина взагалі вийшла з нього. Успіх руху жіночих притулків, як моделі боротьби з домашнім насильством, безсумнівно, був зумовлений активною діяльніс тю феміністичних політичних громадських організацій. Це мало широкий соціальний вплив, у тому числі на підготовку широкого кола спеціалістів, таких як соціальні працівники та поліцейські. Було також досягнуто певних законодавчих змін, наприклад, заборонено зґвалтування у шлюбі та запроваджено нові заходи правового захисту, щоб виселити чоловіків - кривдників із сімейних осель і убезпечити жінок і дітей. Починаючи з 1990 - х років, проблема набула більшого розголосу, з'явилися додаткові послуги, наприклад, прогр ами для кривдників. Ба більше, державні служби визнають вплив домашнього насильства на дітей, яких раніше вважали «прихованими жертвами». Вважається, що це також спричинило деполітизацію проблеми та переміщення уваги на жінок. Тепер дітей можна визнати жер твами домашнього насильства, але рішення щодо надання їм захисту від кривдників, які використовують аргумент «спільного батьківства» для продовження контролю та насильства, ще не досягнуто. Проєкт ЄС «Культурні зустрічі в рамках заходів проти насильства» ( англ – CEINAV – Cultural Encounters in Interventions Against Violence) досліджував культуру втручання по всій Європі й визначив крок до стандартизації процедур у боротьбі з ґендерним насильством, який зменшує можливості для постраждалих/осіб, які вижили, б рати участь у прийнятті рішень. Це створює небезпеку, адже якщо визнання впливу домашнього насильства на дітей зведеться лише до питання захисту дітей, то втручання «задля їхнього ж блага» саме по собі може стати формою примусового контролю 26 . Це особливо стосується тих випадків, коли втручання спрямовані виключно на жінок як на «проблемних матерів», а кривдників рідко перевіряють і майже ніколи не переслідують 27 . Такі виклики змусили декого стве рджувати, що повернення до феміністської політики є необхідним для ефективного забезпечення довгострокового добробуту як жінок, так і їхніх дітей. У минулому жіночі притулки постійно проводили кампанії за визнання дітей жертвами домашнього насильства 28 . Дослідження детально описують досвід формування у дітей стійкості, механізмів психологічної адаптації та впевненості в собі 29 , який набули спеціалісти по роботі з дітьми в притулка х для жінок та інших службах, що спеціалізуються на проблемах Спільне фінансування з Програмою ЄС «Права, рівність та громадянство» (2014 - 2020) 8 домашнього насильства. Завдяки груповій роботі, індивідуальним консультаціям і різноманітним розвагам з іншими дітьми кругозір дітей розширюється, завдяки чому вони здатні знайти альтернативи аг ресивній поведінці, усвідомити свій досвід і змінити бачення себе, досягти успіху в навчанні та кар'єрі. Притулки для жінок також навчилися порушувати заборону щодо розмов про домашнє насильство, допомагати дітям зцілюватися від насильства й наруги (також сексуальної), сприяти викриттю інформавції та відновлювати пошкоджені стосунки між дитиною та матір’ю 30 Попри знання та навички, робота з дітьми у притулках для жінок носить нестабільний характер, головним чином через брак фінансування. У Німеччині деякі притулки для жінок мають професійні команди, які працюють із дітьми, та добре обладнані зони відпочинку в приміщенні та на вулиці. В інших місцях притулки купують ігрові матеріали на пожертви та покладаються на волонтерів, я кі проводять час із дітьми 31 . Робота з дітьми не вважається основною діяльністю притулків, і через брак ресурсів бюджет на неї часто скорочується першим. Втім, підтримання дітей – це неоціненна підтримка для їхніх матерів. Кр ім того, недостатнє фінансування послуг для дітей призводить до таких наслідків як низький рівень освіти, обмежені можливості працевлаштування та психологічні труднощі на все життя, внаслідок чого суспільство несе величезні витрати. Притулки для жінок мають унікальну можливість підтримати дітей та їхніх матерів. Коли родина перебуває в притулку, спеціалісти по роботі з дітьми та інші співробітники можуть багато неформально спілкуватися з дітьми, завдяки чому вони швидко будують довірливі стосунки. Можливо, для дитини це буде перший досвід, коли доросла людина відкрито говорить про насильство, засуджує його та пропонує поділитися почуттями. Він може змінити життя. Однак притулки пропонують тимчасове житло, і більшість дітей не мають доступу до підтр имки, яку зазвичай забезпечують на довгостроковій основі. Тож їхнє подальше благополуччя залежить від інших фахівців, із якими вони контактують, і від спроможності останніх надавати послуги високої якості. Безсумнівно, існує потреба в постійному підтриманн і дітей після перебування в притулку. Допомоги з різних причин потребують також багато інших дітей, які жодного разу не були в притулках для жінок. Таким чином, основна мета цього проєкту полягає в тому, щоб використати досвід притулків для жінок у розробл енні та впровадженні тренінгів для широкого кола фахівців з ефективного підвищення стійкості та зміцнення дітей, які жили в умовах домашнього насильства. Державні програми боротьби з ҐЗН/ДН в Україні Уряд України визнає питання запобігання та протидії ґе ндерно зумовленому насильству, насильству з боку інтимного партнера, домашньому насильству та сексуальному ґендерно зумовленому насильству національними пріоритетами. У 2020 році Україна стала членом «Партнерства Біарріц за ґендерну рівність». Того ж року набув чинності указ президента «Про невідкладні заходи із запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі, захисту прав осіб, які постраждали від такого насильства». Завдяки законодавчим досягненням було розширено коло осіб, пост раждалих від насильства, та перелік суб’єктів, залучених до запобігання та протидії домашньому насильству, передбачено започаткування Спільне фінансування з Програмою ЄС «Права, рівність та громадянство» (2014 - 2020) 9 загальних та спеціалізованих служб для підтримання постраждалих/осіб, які пережили насильство. У 2019 році після набрання чинності Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», який встановлює кримінальну відповідальність за домашнє насильство (закон був прийнятий у 2017 році), було визнано кримінальну відповідальність за домашнє насильство. Закон вніс р яд удосконалень у заходи щодо протидії домашньому насильству, зокрема, удосконалив порядок надання послуг постраждалим та запровадив рекомендації щодо створення спеціальних підрозділів поліції з протидії домашньому насильству. Серед інших корисних документ ів – закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків»; закон України «Про соціальну роботу із сім'ями, дітьми та молоддю»; закон України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей»; та указ Президента України від 06.04.2011 No 389/2011 «Про Положення про Міністерство соціальної політики України». У 2022 році Україна ратифікувала Стамбульську конвенцію, яка охоплює домашнє насильство, у тому числі всі акти фізичного, сексуального, психологічного чи еконо мічного насильства, які відбуваються в сім’ї чи домогосподарстві, або між колишнім чи нинішнім подружжям, або партнерами незалежно від того, чи проживав/проживає кривдник разом із постраждалою особою. Зважаючи на серйозність такого насильства, необхідно з’ ясувати обставини, за яких правопорушення було вчинено проти колишніх чи нинішніх чоловіка/дружини чи партнера членом сім’ї, особою, яка проживає разом із постраждалою особою, або особою, яка перевищила свої повноваження, адже такі обставини як склад злочи ну можуть тягнути за собою більш суворе покарання. Конвенція вимагає від держав гарантувати безпеку та підтримку особам, постраждалим від домашнього насильства, скоєного членами сім’ї, чоловіком/дружиною або інтимними партнерами незалежно від їхнього сімей ного чи позашлюбного стану. Конвенція може і повинна застосовуватися незалежно від юридичних визначень «сім’ї» чи «шлюбу» та визнання чи невизнання одностатевих стосунків. Ці питання вирішуються кожною державою окремо, оскільки юридичне визнання одностатев их союзів або усиновлення одностатевими парами виходить за межі Стамбульської конвенції 21 З 2021 року в Україні були спроби відкрити Барнхаус , або будинок дітей (з ісландської). Це підхід, спрямований на проведення процесуальних дій із дітьми, які постраж дали чи стали свідками домашнього насильства, з урахуванням відповідних положень Кримінального процесуального кодексу України в дружньому середовищі та в умовах, що мінімізують наслідки травматизації дітей. Барнхаус надає комплексну соціальну, психологічну , юридичну, медичну та інші види допомоги та послуги дітям, які постраждали чи стали свідками насильства, у справах щодо кримінальних правопорушень, пов’язаних із подібними злочинами. Діяльність центру спрямована на дітей віком до 18 років. У 2022 році в К иєві та деяких інших великих містах України відбулися перші тренінги для суддів, прокурорів, соціальних працівників, психологів, представників ювенальної юстиції та інших суміжних сфер, де розповідалося про плани відкрити найближчим часом перші центри за ц ією моделлю. Варто зазначити, що ратифікація Стамбульської конвенції, підписаної Україною ще у 2011 році, відкладалася через тривалий опір з боку консервативних та релігійних груп. Всеукраїнська рада 21 Рада Європи. Основні положення про Стамбульську конвенцію. Режим доступу: https://www.coe.int/en/web/istanbul - convention/key - facts Спільне фінансування з Програмою ЄС «Права, рівність та громадянство» (2014 - 2020) 10 церков і релігійних організацій активно виступала проти ратифікації 22 Основним аргументом проти ратифікації було те, що документ містить терміни «сексуальна орієнтація та ґендерна ідентичність», які нібито дозволять нормалізувати одностатеві стосунки в суспільстві та можуть бути шкідливими для дітей. Тим не менш, в умовах в ійни з Росією ратифікація Стамбульської конвенції, яка розглядалася як одна з непрямих умов для надання Україні статусу кандидата в ЄС, нарешті стала можливою попри незгоду деяких політичних сил. Притулки для осіб, які постраждали від ҐЗН/ДН, в Україні Для постраждалих від ҐЗН та ДН в Україні діє мережа центрів безоплатної правової допомоги та притулків. Однак їхня кількість була далеко не достатньою ще до вторгнення. Наприклад, у Києві з майже 3 - мільйонним населенням станом на грудень 2021 року було лиш е два притулки та дві кімнати кризового реагування. 23 У кожному притулку можуть одночасно проживати лише 15 жінок із дітьми терміном не більше трьох місяців. У 2021 році урядом було виділено субвенцію з державного бюджету місцевим бюджетам на створення спе ціальних закладів для надання допомоги постраждалим від насильства. Як наслідок, було відкрито майже 29 нових притулків у різних областях України. Також планувалося збільшити на 40 одиниць кількість мобільних бригад, які реагують на випадки домашнього наси льства, та відкрити денні центри з кімнатами кризового реагування. Втім, для такої великої країни ця цифра все ще вкрай мала. Центри для постраждалих від ҐЗН знаходяться переважно у великих містах. Жителям невеликих міст і сіл потрібно туди добиратися, а т ака можливість є не завжди. Можливо, кривдник контролює гроші чи сім'я взагалі живе в бідності. Іноді в таких випадках жінка може розраховувати на допомогу сторонніх людей. Однак, наприклад, для ромських жінок бідність і дискримінація за етнічною ознакою з акривають шлях до притулку ще до того, як вони туди потраплять. Крім того, доступні притулки не є інклюзивними. Туди не можуть потрапити жінки, залежні від алкоголю чи наркотиків. Закон «Про запобігання та протидію домашньому насильству» нічого не говорить про транс людей, не згадує ЛГБТК(І+) жертв домашнього насильства. Тому ті, хто зазнає дискримінації, виключені з системи притулків і можуть покладатися лише на себе. Мережу притулків необхідно розширювати та максимально урізноманітнювати. У світі існують притулки різних типів, а також альтернативи притулкам: безпечні будинки та мережі, приміщення для термінового розміщення, конфіденційне житло. Є також системи притулків, які забезпечують ізоляцію кривдника й дозволяють постраждалим від насильства залишитис я вдома. У законі згадуються програми викорінення насильницької поведінки, але ці положення здебільшого залишаються на папері, оскільки участь у таких програмах має відбуватися за ініціативою самих кривдників або суду. 24 22 Релігійно - інформаційна служба України. (2022 р.). Рада Церков: поспішна ратифікація Стамбульської конвенції відбулась без обіцяного громадського обговорення. Режим доступу: https://risu.ua/en/council - of - churches - the - istanbul - convention - was - ratified - in - a - rush - without - the - public - discussion - promised_n130399 23 Дані з офіційного по рталу Києва. Грудень 2021 р. https://kyivcity.gov.ua/news/u_kiyevi_vidkrili_noviy_pritulok_dlya_postrazhdalikh_vid_domashnogo_nasilstva_f oto/ 24 Mistosite. 2020 р. Залишайтеся в безпеці: як працює система шелтерів в Україні. https://mistosite.org.ua/article s/zalyshaitesia - v - bezpetsi - iak - pratsiuie - systema - shelteriv - v - ukraini?locale=ru Спільне фінансування з Програмою ЄС «Права, рівність та громадянство» (2014 - 2020) 11 Обмеженість підтримки, яку забезпе чують притулки Рух жіночих притулків продемонстрував, що домашнє насильство – поширена та серйозна соціальна проблема з довгостроковими наслідками для жінок і дітей. Вона потребує заходів, які направлені на підвищення впевненості та самодостатності осіб, я кі пережили насильство, та відповідних ресурсів. Проблема домашнього насильства не була вирішена в останні 50 років, проте це аргумент не на користь того, щоб здатися, а навпаки докласти більше зусиль. Те, що притулки для жінок все ще переповнені, і відмов ляють у допомозі жінкам і дітям є не ознакою невдачі, а успіхом, оскільки існують шляхи до безпеки. Було досягнуто значного прогресу в залученні маргіналізованих груп, наприклад, жінок із різними вадами й жінок із різних груп іммігрантів. У деяких країнах, наприклад, у Великій Британії, з кінця 1970 - х років діють автономні організації темношкірих жінок і жінок - представниць меншин, які виступають проти насильства щодо жінок і дітей. Законодавчі зміни, серед яких виселення чоловіків - кривдників із домівок і ро зширення консультаційних послуг, пов'язаних із притулками, дозволяють багатьом жінкам розлучитися з партнером - кривдником, проте уникнути життя в притулку. Ці трансформації вплинули на профіль мешканців притулків, і досвід їхніх працівників показує, що вони рідко підтримують жінок, єдиною проблемою яких є домашнє насильство 32 Завдяки змінам у політиці, законодавстві та наданні послуг у жінок є більше можливостей при виборі способу дій у випадку домашнього насильства. Вони мож уть на законних підставах виселити партнера із сімейної домівки, а деякі можуть купити або орендувати житло. Вони можуть звернутися по пораду до консультаційних центрів, які працюють при чи разом із притулками для жінок, або навіть до незалежних служб. Сьо годні набагато більше жінок працюють, ніж у 1970 - х роках, коли відкрилися перші притулки для жінок. У деяких контекстах державне забезпечення догляду за дітьми покращується, хоча й не такими темпами, щоб встигати за попитом. Отже, більше жінок заробляють г роші та мають можливість отримати юридичну консультацію та необхідну підтримку. Однак економічне насильство та контроль є формою домашнього насильства, і багато жінок не мають доступу до незалежних ресурсів навіть попри те, що продовжують заробляти гроші, перебуваючи у стосунках. Жінки, які переїжджають до притулків, не є типовими представниками більшої групи. Вони радше відображають вплив соціальної дискримінації. Так, жінки, які потрапляють у притулки, можуть тікати від партнера - кривдника, але водночас ст икаються із крайньою бідністю, мають великі борги, не отримують підтримки від сім’ї чи громади, незнайомі з місцевими установами та адміністративними структурами, погано знають мову країни. Таким жінкам можна допомогти в притулках, та все ще існує потреба у забезпеченні та розширенні послуг, які надають притулки. Багатьом жінкам надається допомога, але є більша група жінок, яким такої підтримки не вистачає. Жінки, які живуть у бідності, жінки з інвалідністю, жінки ромської національності, жінки - лесбіянки, ВІЛ - позитивні жінки або ті, хто належать до різних уразливих груп через своє перехресне положення в суспільстві, стикаються з численними перешкодами, намагаючись покінчити з насильством у своєму житті. Вони довше залишаються у стосунках із кривдником через расизм, незнання загальноприйнятих систем і відсутність відповідного забезпечення для них та їхніх дітей. Загальновідомо, що спеціалізованих послуг, які надають одні темношкірі жінки та жінки - представниці меншин іншим, не вистачає. Проєкт SnaP, що фінансу ється ЄС, Спільне фінансування з Програмою ЄС «Права, рівність та громадянство» (2014 - 2020) 12 визначив конкретні групи жінок, які недостатньо охоплені наявними в Європі притулками. До них відносяться жінки, які підпадають під дію механізмів відчуження та приниження, що призводить до соціально створеної інвалідності через фізичні, когнітив ні та психічні проблеми; жінки - іммігрантки та жінки - біженки з непідтвердженим імміграційним статусом; жінки із психічними розладами. Крім того, жінки із сільської місцевості та багатодітні жінки також мають обмежений доступ до наявних притулків 33 . Стверджується, що в деяких контекстах існує потреба в більшій кількості місцевих притулків, а не в кластерах притулків у великих містах. Багато притулків дуже ефективно налагоджують контакти і потребують більше ресурсів дл я цього. Їхнє розуміння та досвід потрібні, щоб створити коаліцію, проводити кампанії та лобіювати прав дітей у зв’язку з домашнім насильством та його наслідками. Примітка щодо термінології У посібнику жінки та діти будуть називатися жертвами, постраждалими та особами, які пережили домашнє насильство, а чоловіки та батьки – кривдниками. Це спрощує читання, оскільки насильство чоловіків щодо жінок є найпоширенішою формою домашнього насильства. Ми не ігноруємо й не заперечуємо той факт, що в деяки х випадках жінки можуть бути кривдниками, а чоловіки – жертвами домашнього насильства, і що домашнє насильство можливе в одностатевих стосунках. Термін «домашнє насильство» вказує на дім як місце, де воно відбувається, й означає, що таке насильство носить тотальний характер і жертва знаходиться під постійною загрозою фізичного, вербального, емоційного та сексуального насильства. Насильство може бути частим і жорстоким або рідким і без серйозних уражень, втім жити із кривдником означає завжди бути під загроз ою й ніколи не мати безпечного місця. Вплив на жінок та їхніх дітей стає всеосяжним і пригнічує «їхню свободу бути і думати, не звертаючи уваги на ймовірність насильства» 34 . Іноді використовується термін насильство з боку інт имного партнера, який описує стосунки між постраждалою особою та кривдником. Термін «примусовий контроль», який увійшов до законодавства Великої Британії у 2015 році та Данії у 2020 році, не використовується широко, оскільки не є актуальним у німецькомовни х дебатах. Однак, визнається, що фізичне насильство не є обов’язковим, щоб контролювати жінок і дітей і примушувати їх діяти відповідно до очікувань кривдника. Також визнається, що кривдники вдаються до примусового контролю в більшості ситуацій домашнього насильства, тому термін іноді використовується в посібнику, щоб підкреслити цей факт. Використання терміну «сексуальна наруга над дітьми» ставиться під питання, оскільки може означати, що існує законне «сексуальне використання» дітей. Натомість використову ються інші терміни «сексуальне насильство над дітьми» та «сексуальне насильство щодо дітей». Однак термін «сексуальна наруга над дітьми» дуже поширений, і він також використовується в посібнику, оскільки багато людей знайомі з ним і розуміють, що мається н а увазі. У посібнику діти позиціонуються як суб’єкти, особи з правами, у тому числі правом жити без насильства та наруги. Занадто часто до дітей ставляться як до об’єктів, які належать батькам, що, на жаль, чітко простежується в деяких суперечках щодо спіл кування з дітьми та їхнього проживання після розлучення батьків. У посібнику права дітей розглядаються з їхнього боку, і вважається, що дитина має право сп