Документ сформований в системі «Електронний суд» 18.09.2026 1 Печерський районний суд міста Києва 01601, м. Київ, вулиця Володимирська, 15 Заявник ДЕРЖАВНЕ БЮРО РОЗСЛІДУВАНЬ Наявність кабінету ЄСІКС: Так ел. пошта: info@dbr.gov.ua тел.: 380443654000 адреса: Україна, 01011, місто Київ, вул.Мирного Панаса, будинок 28 ЄДРПОУ: 41760289 Представник заявника Наявність кабінету ЄСІКС: Ні ел. пошта: адреса: Позивач ШАБУНІН ВІТАЛІЙ ВІКТОРОВИЧ Наявність кабінету ЄСІКС: Так ел. пошта: тел.: адреса: РНОКПП: Справа No 757/37810/26-ц Провадження No 2-10848/26 Суддя Хайнацький Євген Сергійович Відзив на позовну заяву (у порядку статті 178 ЦПК України) Документ сформований в системі «Електронний суд» 18.09.2026 2 Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 21.07.2026 відкрито провадження у справі No 757/37810/26-ц за позовом Шабуніна В.В. до Державного бюро розслідувань (далі – ДБР) про захист честі, гідності, ділової репутації спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди у сумі 200 000 грн. За доводами позовної заяви , на офіційному веб-сайті ДБР розміщено публікацію від 11.07.2025, яка, на думку позивача, містить недостовірні відомості щодо нього, поширення яких порушує його особисті немайнові права на повагу до честі, гідності та недоторканість ділової репутації. ДБР, керуючись статтями 43, 178, 191 ЦПК України, не погоджується з доводами позовної заяви Шабуніна В.В., вважає її необґрунтованою , а заявлені ним вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, з наступних підстав. Щодо нормативного обґрунтування позиції ДБР. Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім’ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. Згідно зі статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) і частин другої та третьої статті 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов’язане з обов’язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб. Статтею 68 Конституції України визначено, що кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 No 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз’яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для втручання у право на свободу вираження поглядів і для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: 1 поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь- який спосіб; Документ сформований в системі «Електронний суд» 18.09.2026 3 2 поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; 3 поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; 4 поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Аналіз судової практики свідчить, що для задоволення позову про захист честі, гідності та ділової репутації позивач повинен довести наявність усіх елементів юридичного складу відповідного правопорушення. Так, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду сформував в постанові від 19.08.2020 у справі No 446/1953/16-ц , що для захисту честі, гідності та ділової репутації суду необхідно чітко визначити предмет доказування у справі і що саме було предметом поширення інформації, тобто чи є об`єктивні підстави для відповідальності за статтею 277 ЦК України. Для цього слід було визначитися із діями, явищами, фактами, на який направлений матеріал, а також безпосередній, чи опосередкований характер мають ці дії, явища, факти з особою позивача. Тобто, поширена інформація від імені автора стосується безпосередньо особи позивача, чи цим самим опосередковано висвітлюються події, що стосуються позивача, у суспільному, колективному житті через призму думок автора. Це можливо зробити, лише проаналізувавши весь контекст поширеної інформації, а не «вирвані» з нього терміни, чого апеляційний суд не зробив. У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.06.2020 у справі No 757/24148/17-ц зазначено, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню лише за наявності сукупності таких умов: поширення інформації, її належність певній фізичній або юридичній особі, недостовірність такої інформації та порушення нею особистих немайнових прав позивача. Аналогічний підхід простежується і в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 08.01.2026 у справі No 761/425/21 , де суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову, оскільки з оприлюдненого матеріалу неможливо було встановити, що поширена інформація стосується саме позивача. Таким чином, Верховний Суд фактично підтвердив, що відсутність хоча б одного з обов'язкових елементів складу правопорушення, зокрема ідентифікації особи, щодо якої поширено інформацію, виключає можливість задоволення позовних вимог. Здійснюючи тлумачення положень статті 29 Закону України «Про інформацію», Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 22.05.2019 у справі No 757/22307/17-ц зазначив , що суспільно необхідною є інформація, яка стосується загроз національній безпеці, порушення прав людини, введення громадськості в оману або інших значущих суспільних ризиків. Суд підкреслив, що суспільство також має право на отримання інформаціі?, яка відповідає діи?сності та надає можливість суспільству здіи?снити і?і? оцінку самостіи?но на основі всіх фактів та різноманіття думок щодо оцінки такоі? інформаціі? та і?і? значення для суспільства. Документ сформований в системі «Електронний суд» 18.09.2026 4 У постанові від 07.07.2021 у справі No 753/18972/16 Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду наголошено, що наявність суспільного інтересу не виключає необхідності дотримання положення частини 4 статті 296 ЦК України, адже цивільним законодавством встановлено заборону не на поширення інформації про кримінальні провадження, яка може бути предметом суспільного інтересу, а саме на використання імені обвинуваченої особи до набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно неї при поширенні цієї інформації. Використання (оприлюднення) імені особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, є неприпустимим до набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Суд підкреслив, що така заборона діє незалежно від наявності суспільного інтересу чи публічного статусу особи, а належний спосіб захисту порушеного права повинен бути пропорційним, та, зокрема, може полягати у видаленні імені особи без необхідності видалення всієї публікації (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.09.2025 у справі No 757/19417/23 ). При цьому, слід згадати про правову позицію Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, висвітлену в постанові від 06.05.2020 у справі No 757/25649/17-ц про те, що поширена інформація про повідомлення підозри та перебіг досудового розслідування не свідчила про визнання вини особи та не порушувала принцип презумпції невинуватості, оскільки не містила твердження про вину позивача чи доведеності його винуватості, а висвітлювалась інформація про перебіг розслідування і його результат, яка є достовірною. У подібних випадках належним способом захисту може бути реалізація права на відповідь як надання альтернативної точки зору щодо поширеної інформації. Суд також наголосив, що у порядку цивільного судочинства не може розглядатися спір про спростування інформації органу досудового розслідування щодо процесуальних дій, ходу та результатів розслідування, оскільки така інформація підлягає оцінці виключно в порядку кримінального процесуального закону. Подібні правові позиції були сформовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі No 333/6816/17, а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09.12.2020 у справі No 642/2581/17 та від 25.11.2020 у справі No 760/16924/18 та від 17.04.2024 у справі No 761/8049/21. У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейський суду з прав людини як джерело права. В контексті спірних правовідносин слід також звернути увагу на усталену практику Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ), яка визначає, що свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як Документ сформований в системі «Електронний суд» 18.09.2026 5 необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (рішення ЄСПЛ Karpyuk and others v. Ukraine, No 30582/04, 32152/04, § 188, 06.10.2015). Значний суспільний інтерес має місце тоді, коли інформація безпосередньо впливає на суспільство в значній мірі і суспільство проявляє законний інтерес до цієї інформації (рішення ЄСПЛ Sunday Times v. the United Kingdom від 26.04.1979), особливо, якщо це стосується добробуту населення (рішення ЄСПЛ Barthold v. Germany від 25.03.1985). Ніщо не може завадити відповідним органам надавати інформацію про перебіг розслідування в кримінальних справах, адже це б суперечило б праву на свободу вираження поглядів, проголошеному статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ Allenet de Ribemont v. Frence від 10.02.1995). Водночас практика ЄСПЛ та національних судів виходить із необхідності забезпечення балансу між правом на свободу вираження поглядів (стаття 10 Конвенції) та дотриманням презумпції невинуватості (стаття 6 Конвенції), а також правом на повагу до приватного життя (стаття 8 Конвенції). У рішеннях ЄСПЛ «Корбан проти України», «Фатуллаєв проти Азербайджану», «PESA v. CROATIA» та «Karakas and Yesil?rmak v. Turkey» зазначено, що частина 2 статті 6 Конвенції не може перешкоджати владі інформувати громадськість про кримінальні розслідування, що тривають. Посадові особи повинні повідомляти громадськість про кримінальні розслідування шляхом, наприклад, інформування про підозри, затримання та зізнання, але мають робити це з усією розсудливістю та обачністю, необхідною для дотримання презумпції невинуватості. ЄСПЛ додатково підкреслив, що навіть непрямі формулювання або натяки з боку посадових осіб можуть становити порушення статті 6 Конвенції, якщо вони фактично формують у громадськості уявлення про винуватість особи до рішення суду (справа Дактарас проти Литви). Крім того, у рішеннях ЄСПЛ «Bohmer v. Germany», «Nestak v. Slovakia», «Daktaras v. Lithuania», «Бемер проти Німеччини» та «Грубник проти України» послідовно наголошується на необхідності чіткого розрізнення між твердженнями про те, що особа лише підозрюється у вчиненні певного злочину, і відвертим визнанням того, що особа його вчинила. Тобто слід принципово розрізняти повідомлення про те, що когось лише підозрюютьу вчиненні злочину та чітку заяву, зроблену за відсутності остаточного вироку, про те, що особа вчинила злочин. ЄСПЛ також зазначив, що державні органи та їх посадові особи повинні уникати формулювань, які можуть створювати у суспільства враження про винуватість особи до ухвалення обвинувального вироку. При цьому оцінка порушення презумпції невинуватості здійснюється з урахуванням як змісту висловлювань, так і контексту їх поширення. За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Об’єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний Документ сформований в системі «Електронний суд» 18.09.2026 6 інтерес. Порушення права пов’язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Національним законодавством, зокрема статтею 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація. Частина 4 статті 296 ЦК України передбачає, що ім’я фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, або особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може бути використане (обнародуване) лише в разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо неї або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення та в інших випадках, передбачених законом. Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі. Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації. Під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов’язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов’язків. У свою чергу, відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації врегульовані Законом України «Про інформацію». Статтею 1 Закону України «Про інформацію» визначено, що інформація – будь- які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб (стаття 5 Закону України «Про інформацію»). Частиною другою статті 6 Закону України «Про інформацію» встановлено, що право на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя. Документ сформований в системі «Електронний суд» 18.09.2026 7 Частиною першою статті 29 Закону України «Про інформацію» встановлено, що інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення. Під поширенням інформації слід розуміти, зокрема, опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Отже, суспільство має право на отримання суспільно необхідної інформації, яка відповідає дійсності та дає можливість здійснити її самостійну оцінку на основі всіх фактів і різноманіття думок. А тому інформація, яка поширюється засобами масової інформації, лідерами суспільної думки, посадовими особами та державними службовцями, має бути достовірною, суспільно значущою та відповідати суспільному інтересу, зокрема забезпечувати можливість громадського контролю за діяльністю державних органів та їх посадових осіб. У цьому контексті інформування правоохоронними органами суспільства про результати своєї діяльності шляхом оприлюднення відповідної інформації у публічному просторі не суперечить положенням Закону України «Про інформацію». Проте реалізація таких повноважень не є необмеженою, оскільки під час поширення достовірної інформації відповідні органи зобов’язані, зокрема, дотримуватися презумпції невинуватості та забезпечувати належний захист конфіденційної інформації і персональних даних осіб, яких стосується поширювана інформація. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім’ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України). Отже, вирішальне значення у цій категорії справ має обов’язкове встановлення судом повного юридичного складу, а саме: факту поширення, ідентифікації позивача, недостовірності інформації та порушення немайнових прав. При цьому суд повинен здійснити аналіз поширеної інформації у всьому її контексті, розрізнити фактичні твердження та оціночні судження, а також забезпечити справедливий баланс між правом на свободу вираження поглядів і дотриманням презумпції невинуватості та права на повагу до гідності, честі й ділової репутації (статті 6, 8, 10 Конвенції). Щодо опублікування інформації на офіційному веб-сайті ДБР. Пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» визначено, що ДБР організовується і діє на засадах відкритості та прозорості діяльності ДБР для суспільства. ДБР діє гласно тією мірою, що не порушує права і свободи людини і громадянина, не суперечить вимогам кримінального Документ сформований в системі «Електронний суд» 18.09.2026 8 процесуального законодавства та законодавства про державну таємницю. Відповідно до покладених на нього завдань та у межах своєї компетенції ДБР звітує про свою діяльність у порядку, визначеному цим Законом, та інформує суспільство про результати своєї роботи (пункт 17 частини 1 статті 6 Закону України «Про Державне бюро розслідувань»). Положеннями статті 27 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» встановлено, що ДБР через медіа, на своєму офіційному веб-сайті та в інших формах регулярно інформує суспільство про свою діяльність. Зокрема, ДБР оприлюднює на своєму офіційному веб-сайті інформацію про хід розслідування проваджень, у тому числі інформацію про оголошення про підозру, спрямування провадження до суду чи його закриття тощо. Отже, інформування громадськості про результати своєї діяльності є не тільки правом, але й покладеним на ДБР спеціальним законодавством обов’язком, як державного правоохоронного органу, яке забезпечує прозорість діяльності і не може вважатися порушенням права на повагу до честі, гідності та ділової репутації. Вказана позиція узгоджується із висновками Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 11.12.2019 у справі No 757/4402/16, від 22.05.2019 у справі No 757/22307/17-ц. На виконання вимог статті 27 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» та з урахуванням встановлених законом обмежень щодо поширення конфіденційної інформації про особу, зокрема її персональних даних (імені та фотозображення), на офіційному веб-сайті ДБР опубліковано новину від 11.07.2025 «ДБР повідомило про підозру одному із громадських активістів за ухилення від військової служби та шахрайство (ВІДЕО)» ( https://dbr.gov.ua/news/dbr-povidomilo-pro- pidozru-odnomu-iz-gromadskih-aktivistiv-za-uhilennya-vid-vijskovoi-sluzhbi-ta- shahrajstvo ). Так, у вказаній публікації ДБР йшлося про повідомлення про підозру «одному з громадських активістів», проте вона не містила ані персональних даних, ані номера кримінального провадження, ані конкретних відомостей про його посаду, місце служби, військову частину, професійну чи громадську діяльність, які б дозволяли прямо або навіть опосередковано ідентифікувати, що мова йдеться саме про позивача. Указана публікація також містила фотоматеріали на яких зображені особи чоловічої статі, серед яких, зокрема, працівники Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві (далі – ТУ ДБР у м. Києві). При цьому обличчя усіх присутніх на фото в публікації умисно знеособлені шляхом технічного розмиття (блюрування) обличчя та інших ознак, що унеможливлює їх впізнання (ідентифікацію). У згаданій публікації указано лише загальні характеристики підозрюваної особи як то «громадський активіст», «нинішній військовослужбовець», «фігурант». Відтак, сам по собі зміст спірної публікації не дає підстав вважати, що зображені на фотоматеріалах особи мають будь-яке відношення саме до позивача, у зв’язку з технічним знеособленням осіб на фотографіях та відсутністю в тексті Документ сформований в системі «Електронний суд» 18.09.2026 9 публікації будь-яких персональних чи ідентифікуючих відомостей щодо них. Слід зазначити, що в силу вимог статей 12, 81 ЦПК України, саме позивач повинен довести те, що оспорювана ним публікація ДБР розкриває його особу, а дані (версії) слідства , які у ній містяться, є неправдивими, тобто не мають відношення до кримінального провадження чи не існували взагалі. Зазначене узгоджується із численною практикою Верховного Суду та ЄСПЛ, яка вказана у розділі 1 відзиву. Натомість наведені у позові характеристики: «європейський типаж», «спортивна статура», «середній зріст», «біляве волосся» тощо не є унікальними ідентифікуючими ознаками конкретної особи та не дають об’єктивної можливості пов’язати оприлюднену інформацію із позивачем. Наведене у позові порівняння з іншими громадськими активістами є суб’єктивним і не ґрунтується на жодних належних чи достатніх доказах. Незважаючи на вказане позивач наполягає, що ДБР допущено порушення його особистих немайнових прав, у зв’язку з чим він просить суд визнати вищевказану інформацію недостовірною, такою, що порочить його честь, гідність та ділову репутацію, а також зобов’язати ДБР спростувати на власному сайті поширену інформацію та компенсувати завдану моральну шкоду. У даному випадку приналежність інформації до позивача пояснюється лише шляхом співставлення її відомостей із доданим до позовної заяви повідомленням про підозру у кримінальному провадженні No 62023100130002015 від 15.12.2023. Тобто із самої публікації від 11.07.2025, не вбачається, що оприлюднена в ній інформація містить ознаки, які дозволяють безумовно ідентифікувати позивача або пов’язати її відомості із кримінальним провадженні No 62023100130002015 від 15.12.2023, розслідування у якому здійснювалося ТУ ДБР у м. Києві. В позові також зазначено, що підтвердженням того, що оскаржувана публікація ДБР від 11.07.2025 стосується саме його є оприлюднене на наступний день (12.07.2025) офіційне повідомлення ГО «ЦПК» ( https://antac.org.ua/news/pidozra- ta-obshuky-u-vitaliia-shabunina-ie-svavilliam-ta-politychnoiu-rozpravoiu/ ), яким підтверджено факт вручення позивачу повідомлення про підозру та висвітлені ДБР події. Крім того у позові вказується, що сторонні інтернет-медіа (https://suspilne.media, https://babel.ua, https://portal.lviv.ua) теж поширювали новину з офіційного сайту ДБР, але зазначали ім’я та прізвище саме позивача разом з опублікованими фотографіями. Необхідно зазначити, що ДБР не має жодного відношення до наведених у позовній заяві публікацій в засобах масової інформації / інтернет медіа-ресурсах (https://suspilne.media, https://babel.ua, https://portal.lviv.ua), оскільки не є автором чи ініціатором розповсюдження такої інформації у згаданих ресурсах. Інтерпретація третіми особами інформації, опублікованої ДБР щодо зазначених у ній версії слідства, не може ототожнюватися з поширенням ДБР недостовірної інформації або з порушенням презумпції невинуватості. Документ сформований в системі «Електронний суд» 18.09.2026 10 Зміст такої публікації має оцінюватися виходячи з її фактичного змісту та контексту, а не з можливого суб’єктивного сприйняття чи інтерпретації окремих її положень. При цьому, н авіть вищевказані сторонні інтернет-медіа зазначили, що «...у бюро не називають імені підозрюваного...». У згаданих позивачем інтернет-медіа теж містяться активні посилання на інформацію/публікації ГО «ЦПК» в яких 11.07.2025 висвітлювались оспорювані події з прив’язкою до позивача, серед яких: 1 https://suspilne.media/1064547-u-kerivnika-centru-protidii-korupcii-provodat- obsuki/ »; 2 https://babel.ua/news/119624-u-golovi-cpk-shabunina-provodyat-obshuki-v- organizaciji-kazhut-shcho-ce-zdiysnyuyut-bez-uhvali-sudu ; 3 https://portal.lviv.ua/news/2025/07/11/u-holovy-tsentru-protydii-koruptsii- shabunina-provodiat-obshuky Крім того, з указаних в позові публікацій інтернет-медіа ресурсів, зокрема, джерел їх інформації, встановлено, що вони посилаються не тільки на публікацію ДБР оспорювану позивачем, але й на публікації/інформацію ГО «ЦПК» Так, у соціальній мережі «Facebook» 11.07.2025 (в день публікації новини на веб-сайті ДБР) на офіційній сторінці ГО «ЦПК» здійснено публікацію, що «Обшук у будинку Віталія Шабуніна завершився» ( https://www.facebook.com/antac.ua/posts /pfbid0LvVUPP3PCd8Qhi2PVZF5R7HzHc1YPrUXVJi6q929PQ44n5HhKMqVBgCYjU9Q8eF ul ). Аналогічна інформація щодо проведення слідчих (розшукових) дій відносно позивача з тегом «ДБР» містилась й на офіційному сайті ГО «ЦПК», а саме: - https://antac.org.ua/news/u-vitaliia-shabunina-provodiat-obshuky опублікована 11.07.2025; - https://antac.org.ua/news/pidozra-ta-obshuky-u-vitaliia-shabunina-ie-svavilliam-ta- politychnoiu-rozpravoiu/ опублікована 12.07.2025. Слід зауважити, що засновником та головою правління ГО «ЦПК», є сам позивач, про що неодноразово наголошено у позові. Отже позивач має безпосередній вплив на свою громадську організацію та контролює її діяльність, у т.ч. відповідає за публіковану нею інформацією. Таким чином, причинно-наслідковий зв’язок між опублікованою ДБР інформацією та можливістю пов’язати викладені в ній відомості з особою позивача зумовлений не неналежним знеособленням ДБР інформації про нього, а тим, що сам позивач раніше публічно підтвердив обставини, наведені у спірній публікації, шляхом офіційного повідомлення ГО «ЦПК», засновником та головою правління якої він є. Саме публічна комунікація позивача та пов’язаних із ним осіб і організацій дає третім особам можливість пов’язати знеособлену інформацію, оприлюднену ДБР, із конкретною особою. Документ сформований в системі «Електронний суд» 18.09.2026 11 Верховний Суд у постановах від 10.07.2019 у справі No?761/37745/17 та від 03.12.2019 у справі No?904/10956/16 наголошував, що відповідач не може нести відповідальність за висловлювання третіх осіб, які залишають свої коментарі в публічному просторі, якщо такі висловлювання не були ініційовані чи підтримані самим відповідачем. Особисте коректне трактування отриманої з інших джерел інформації в формі коментаря слід вважати оціночним судженням, а не твердженням, тому не може бути ані спростоване, ані підтверджене (схожий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 22.05.2019 у справі No 757/22307/17-ц, від 02.06.2022 у справі No 757/55559/20-ц, від 29.03.2023 у справі No 201/10970/21). Відтак будь-які публікації та коментарі, у яких згадується Шабунін В.В., не можуть розглядатися як підтвердження порушення з боку ДБР особистих немайнових прав позивача, оскільки треті особи здійснюють власне суб’єктивне оцінне судження у публічному просторі. При цьому інформування суспільства й публікація інформації про перебіг досудового розслідування та версію слідства, не може розглядатися як поширення щодо позивача недостовірної інформації, оскільки вона здійснена в межах закону та за відсутності можливості ідентифікувати позивача як особу, якої стосуються наведені відомості. Отже застосовані ДБР в публікації загальні формулювання не містять однозначного персонального зв’язку з позивачем, що унеможливлює ототожнення його з об’єктом публікації без залучення зовнішніх джерел, фактів чи припущень. Щодо порушення презумпції невинуватості та визнання інформації недостовірною. У позові стверджується, що попри оприлюднення публікації від 14.08.2025 щодо результатів проведення досудового розслідування , оспорювана інформація з попередньої публікації від 11.07.2025 не видалена та жодним чином не змінена, а тому відповідач поширив про позивача недостовірну інформацію. Необхідно зазначити, що публікація ДБР новини від 14.08.2025 також виконує функцію інформування суспільства щодо діяльності ДБР. Так, на виконання вимог статті 27 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» та з урахуванням встановлених законом обмежень щодо поширення конфіденційної інформації про особу , ДБР у публікації від 14.08.2025 висвітлювало результати проведення досудового розслідування шляхом розміщення інформації ( https://site.dbr.gov.ua/news/dbr-zavershilo-rozsliduvannya-shhodo-vijskovogo-za- uhilennya-vid-vijskovoi-sluzhbi ). Слід звернути увагу, що оприлюднена на офіційному веб-сайті ДБР публікація від 14.08.2025, як і попередня від 11.07.2025, не містила жодних ідентифікуючих ознак (відомостей), які дозволяють якось пов’язувати публікацію з особою позивача. В публікації наведені лише загальні описові характеристики «військовий», «військовослужбовець», які навіть у поєднанні з опублікованими фотоматеріалами, Документ сформований в системі «Електронний суд» 18.09.2026 12 що були умисно знеособлені шляхом технічного розмиття (блюрування) обличчя усіх присутніх, не дають об’єктивної можливості пов’язати оприлюднену інформацію із позивачем. Разом з тим, необхідно вкотре зазначити, що публікації ДБР не містять тверджень про винуватість будь-якої особи, тим більше не йдеться, а також не стверджується про винуватість Шабуніна В.В. Навпаки зазначалося, що «...розслідування триває...» або «... підстав для повідомлення йому про підозру не знайдено... ». Тобто, причетність певної особи до описаних в новинах подій перевіряється правоохоронним органом, а отже і остаточні висновки, в тому числі щодо вини особи будуть зроблені після закінчення досудового розслідування, що у свою чергу, повністю узгоджується з принципом презумпції невинуватості, закріпленим у статті 62 Конституції України та статті 17 КПК України. При цьому, поширена ДБР інформація не може вплинути на право позивача вважатися невинуватим, поки його вину не буду доведено в установленому законом порядку. Водночас позивач просить не тільки визнати недостовірною інформацію у публікації ДБР від 11.07.2025, але й спростувати вказані у ній відомості. Як вже зазначалося, інформація, опублікована на веб-сайті ДБР , містила посилання на «дані слідства». Тобто, опубліковані ДБР відомості є предметом розслідування у кримінальному провадженні і в будь-якому випадку мають бути доведені наслідками досудового розслідування у формі виправдувального чи обвинувального вироку або у вигляді винесення постанови про закриття кримінального провадження. Що ж стосується кримінально-правової оцінки дій позивача, наявність, чи відсутність в її діях складу злочину, то законом це віднесено до компетенції органів досудового розслідування та суду. У цьому контексті доцільно зазначити, що відповідно до статті 1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, яке складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, КПК України та інших законів України. Пунктом 5 частини 1 статті 3 КПК України досудове розслідування – стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності; кримінальне провадження – досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв’язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (пункт 10 частини 1 статті 3 КПК України). Таким чином, досудове розслідування є окремою стадією кримінального Документ сформований в системі «Електронний суд» 18.09.2026 13 провадження (пункт 5 частини 1 статті 3 КПК України), під час якої допускається інформування суспільства про факти, що мають суспільний інтерес, у межах, визначених законом. У судовій практиці неодноразово підкреслюється, що використання цивільно- правових механізмів для фактичного перегляду або підміни оцінки доказів у кримінальному провадженні є неприпустимим, оскільки виходить за межі завдань цивільного судочинства. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постановах від 27.04.2026 у справі No 932/8726/24 та від 16.08.2023 у справі No 646/2173/21 дійшов висновку, що не відповідає завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на оцінювання доказів, зібраних в інших провадженнях, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі. Суд підкреслив, що цивільне судочинство не може використовуватися як механізм для фактичного встановлення обставин, які підлягають дослідженню в межах кримінального процесу, зокрема щодо статусу особи як підозрюваного чи обставин повідомлення про підозру. У постанові від 26.11.2025 у справі No 332/2759/23 Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду, що інформація, викладена у колективному зверненні щодо перевірки фактів можливих корупційних правопорушень, не може оцінюватися на достовірність у цивільному процесі, оскільки вона має характер суспільного інтересу та підлягає перевірці у межах кримінального провадження. У низці справ (No 757/4403/16, No 757/4395/16-ц, No 757/25649/17-ц) касаційний суд зазначив, що у порядку цивільного судочинства не може розглядатися спір про спростування інформації органу досудового розслідування щодо процесуальних дій, ходу та результатів розслідування, оскільки така інформація підлягає оцінці виключно в порядку кримінального процесуального закону. Аналогічні правові позиції викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі No 333/6816/17, а також у постановах Касаційного цивільного суду від 09.12.2020 у справі No 642/2581/17 та від 25.11.2020 у справі No 760/16924/18. ЄСПЛ у справах «Аллен проти Сполученого Королівства» та «А.Л. проти Німеччини» дійшов до висновку, що розглядати докази сторони обвинувачення у кримінальному провадженні та визначити вину обвинуваченої особи має безпосередньо кримінальний суд, а національний суд, надаючи оцінку тим же обставинам, вийшов за межі повноважень цивільного суду і тим самим поставив під сумнів правильність вироку. Таким чином, спори, спрямовані на спростування процесуальних дій органів досудового розслідування або статусу особи у кримінальному провадженні, не можуть розглядатися як самостійний предмет цивільного судочинства, оскільки такі питання вирішуються виключно в межах кримінального процесу. У свою чергу приватно-правовий інструментарій (зокрема, ініціювання спору про захист честі, гідності та ділової репутації не для захисту цивільних прав та інтересів) не повинен використовуватися учасниками для спростування набуття Документ сформований в системі «Електронний суд» 18.09.2026 14 позивачем статусу підозрюваного в кримінальному провадженні та/або спростування факту про повідомлення особи про підозру в кримінальному провадженні. Отже, надання оцінки інформації, отриманої в межах досудового розслідування, зокрема, з огляду на критерій «достовірності», перебуває поза межами повноваження суду цивільної юрисдикції. Разом з тим, у постанові Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.06.2026 у справі No 761/1004/20 сформовано правовий та релевантний для вирішення цієї справи висновок, що «Недопустимим з огляду на завдання цивільного судочинства є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні. Такі вимоги не підлягають судовому розгляду в порядку цивільного судочинства». Об’єднана палата також зазначила, що аргументи особи про її невинуватість у вчиненні злочину має перевіряти суд під час розгляду відповідного кримінального провадження, а не суд цивільної юрисдикції у справі про захист честі та гідності. Верховний Суд виходив із того, що коли спірні відносини виникають з приводу збирання та оцінки доказів, отриманих у процесі слідчих дій, про хід яких правоохоронний орган повідомив громадськість, розгляд вимог про визнання відповідної інформації недостовірною та її спростування не може відбуватися за правилами цивільного судочинства. Таким чином, Об’єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду підтверджено та конкретизовано правову позицію щодо належного процесуального наслідку розгляду позовних вимог, подібних до цієї справи, а саме – якщо для вирішення цивільного позову необхідно оцінити обставини, що становлять предмет доказування у кримінальному провадженні, відповідні вимоги не підлягають вирішенню по суті в порядку цивільного судочинства, а провадження щодо них підлягає закриттю. При виборі й застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України). Ураховуючи вказані обставини, зокрема відсутність виникнення деліктних правовідносин, не заслуговують на увагу й позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди завданої діями ДБР. Таким чином, оцінивши обставини, на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог, а також достатність і взаємний зв’язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із цих обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, на переконання ДБР, позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, пред’явленні до неналежного відповідача, а позов таким, що не підлягає задоволенню. На підставі зазначеного, керуючись статтями 2, 12, 9, 43, 127, 174, 178 ЦПК України, – ПРОШУ: Документ сформований в системі «Електронний суд» 18.09.2026 15 1 Прийняти до розгляду та врахувати відзив ДБР під час розгляду справи по суті; 2 У задоволенні позовних вимог Шабуніна В.В. до ДБР про захист честі, гідності, ділової репутації спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди у сумі 200 000 грн, відмовити. Додатки (до суду): 1 Докази, що підтверджують повноваження представника ДБР; 2 Докази направлення копії відзиву позивачу. Додатки: 1. Дові